Мета. Виховувати пошану до національних традицій свого народу, усвідомлення
причетності до його культури й духовності; розвивати почуття прекрасного в
природі й мистецтві, прагнення жити за законами краси.
Святково прибраний клас. Парти зсунуті у вигляді круглого столу, у центрі —
стіл, накритий вишитою скатертиною, на столі — букети з весняних квітів,
недоплетений віночок з барвінку. Учні сідають за парти обличчям до центру.
Звучить у записі або виконується пісня "Ой у лузі червона калина".
Прийшла на землю "весна запашна, квітами, перлами закосичена". Як
гарно поет П. Тичина цим образом передав красу нашої землі весною! А вона
прекрасна і влітку, і восени, а головною її окрасою є, звичайно, дерева, кущі,
квіти. Навряд чи знайдеться людина, зовсім байдужа до їх зворушливої краси й
гармонії.
А коли промовляємо: калина, верба, чорнобривці, мальви, любисток, червона
рута і барвінок — в уяві одразу постає чудовий образ України, нашої дорогої
Батьківщини. І це не дивно, адже ми знаємо, що ці рослини — народні символи
України. Про місце квітів у житті нашого народу ми поговоримо нині за цим
круглим столом. У нашій розмові люб'язно погодились взяти участь гості:
учений-етнограф і фольклорист, лікар-фітотерапевт і народна знахарка,
мистецтвознавець, літератор, співаки й декламатори.
("Гості"заздалегідь підготовлені учні—встають і кланяються, їм
аплодують).
1. Етнограф. Як учений-етнограф, я почну з пояснення, що таке етнографія. Це історична
наука, яка вивчає культуру, звичаї і побут народів. Українське народознавство —
наука дуже цікава і корисна, вивчити її — значить знати свій народ. У наших
давніх предків було своєрідне ставлення до всього живого: тварин, птахів,
рослин. Вони вважали: все, що корисне для людей, дав Бог, а шкідливе — від
лукавого. Цілий ряд рослин наділявся цілющими властивостями, а деякі й
чудодійними.
Наприклад, благословенними вважались липа і сосна. Здавна в Україні
особливе ставлення до верби і калини. Верба символізує прадерево життя.
Посвячені гілки верби у Вербну неділю набували магічних властивостей. Нею
вдаряли членів родини, промовляючи: "Будь великий, як верба, а здоровий,
як вода, а багатий, як земля". Виростаючи біля річок і ставків, верба є
символом води на землі. Криницю намагались копати під вербою. "Де срібліє
вербиця, гам здорова водиця."
Рідко біля якої хати колись не росли кущі калини. Її дуже шанували. Квіти і
ягоди використовувались і як прикраса, і як ліки.
Із давніх-давен в українців особливе ставлення до квітів. І коло
найбіднішої хатини під вікнами красувався квітничок, у якому були мальви й
чорнобривці, м'ята і любисток, кручені паничі й рута, хрещатий барвінок.
Із блискучих листочків барвінку плели вінки для молодої і дружок, ним
прикрашали світлицю до весілля.
2.
Знахарка (говорить
повільно, статечно). Мабуть, усі ви чули пісню "Ой, не ходи, Грицю, та
на вечорниці, Бо на вечорницях дівки — чарівниці".
Чим же небезпечні були чарівниці? А тим, що причаровували не лише своєю
вродою, а й зналися на зіллях, якими можна було приворожити до себе парубка або
й помститись йому за зраду. Серед різних трав розрізняли ті, що приносять зло,
і ті, що від нього охороняють. Барвінок любили, бо він символізував добрих
духів, а лихих відганяв. Вірили в силу чебрецю, цього українського
"Євшан-зілля", який ще називали "богородицькою травою".
Посвячений на Маковія чебрець дівчата вплітали в коси, йдучи до церкви. Чебрець
віщував добру долю. Вінок захищав дівчину від злого ока, від нечистої сили.
Особливо в ніч на Івана Купала дівчата не скидали вінків, бо саме тоді, за
народним повір'ям, бродили мавки, русалки, різна нечиста сила, яка могла
зашкодити дівчині. Щоб посилити захисну силу віночка, у нього вплітали часник,
полин та любисток — зілля, яке має силу проти всякого "чортовиння".
Зілля використовували знахарі, які вміли лікувати хвороби, зцілювати рани. Свій
досвід вони передавали з покоління в покоління. Був час, коли з них
насміхалися, не визнавали, але нині лікуванням за допомогою рослин уже
займається наука, а багато людей ще звергаються і до народних
цілителів-знахарів.
3.
Лікар-фітотерапевт. Справді, з давніх-давен наші предки знали цілющі властивості багатьох
рослин. До них належать і вже згадувані нині рослини — символи України: калина
і верба. Всі добре знають, що калиновий чай — прекрасний засіб від застуди.
Допомагає вона від кашлю, при серцевих нападах, високому кров'яному тиску та
інших недугах. У народі кажуть: "Червона калина від 100 хвороб
лікує". Ще в часи Київської Русі вербовими відварами лікували рани воїнів;
шанували вербу й запорізькі козаки за цю неоціненну властивість. Серед
надзвичайно багатої зеленої аптеки почесне місце займають ромашка і конвалія,
чебрець і м'ята, лілея і бузок, бузина й акація, нагідки і фіалка, кропива і
Петрів батіг, полин і центурія, звіробій і живокіст—та всіх не перелічити.
4.
Літератор. А ще квіти дарують нам
незрівнянне естетичне задоволення. Споглядаючи їх красу, людина й сама прагне
бути красивою. Поети всіх часів і народів створили безліч віршів про красу
природи, серед яких чимало присвячено квітам. Згадаймо нашого Кобзаря, у
багатьох творах якого зустрічаємо образ калини і верби.
Тече вода з-під
явора
Яром на долину,
Пишається над водою
Червона
калина...
А верби геть
понад ставком
Тихесенько собі
купають
Зелені віти.
Правда, рай?
Защебече
соловейко
В лузі на
калині...
Верба
похилилась.
Перебуваючи на засланні, Шевченко посадив вербову гілочку. Доглядав,
поливав і, як дитина, тішився, коли вона прийнялася. Адже вона йому нагадувала далеку
Батьківщину. До речі, ця верба росте і досі, а нащадки казахів, які так любили
"акина Тарази", шанують і оберігають це священне дерево.
А які чудові
вірші про квіти є у наших поетів: Лесі Українки, Володимира Сосюри, Олександра
Олеся, Максима Рильського! Декламатори читають поезії:
М. Рильський
"Лист до волошки";
В. Сосюра
"Васильки" (Можна підібрати інші поезії).
5. Фольклорист. У скарбницях української
народної творчості чимало чудесних легенд про походження різних рослин. Хочете
знати, звідки взялася калина? Ось що говорить про це легенда.
На нашу землю сунула татарська орда. В одному селі справляли весілля, аж
коли налетіли чужинці-людолови. Красуні-українки, щоб не датися в руки
бусурманам, кинулись тікати. Але попереду болото. Куди дітись? У петлю ординця?
В ганебний полон? Ні, краще вмерти! І всі вони загинули у болоті. А на тому
місці виріс калиновий гай. Тому калина й стала символом мужності у боротьбі з
ворогами.
Високі мальви, за легендою, виросли на тих місцях, де чужинці порубали й
розкидали тіло гордої красуні Мальви, яка мстила ворогам за смерть своїх
батьків, за наругу над рідним народом.
А які милі нам
маленькі ніжні біло-рожеві маргаритки, що густо вкривають галявини! Ще б пак,
адже це — квіти Марії. Як розповідає одна з легенд, Пресвята Богородиця,
бажаючи порадувати маленького Ісусика, вирішила сплести йому віночок із живих
квітів серед зими. Але де їх узяти, коли земля вкрита снігом? І зробила їх
Марія із шовку своїми руками. Немовляті - Ісусику дуже сподобались маленькі
квіточки. То були маргаритки (стокротки). Виготовляючи їх, Пресвята Богородиця
не раз колола пальці голкою, і краплини крові подекуди пофарбували білі
пелюсточки в рожевий або червоний колір. Маленький Ісусик зберігав цілу зиму ці
квіточки, а весною посадив їх у долині Назарету й почав поливати. І сталося диво. Штучні квіти
ожили, пустили коріння, а потім розрослися по усій землі. І тепер цвітуть від
ранньої весни до пізньої осені, і нема на світі країни, де б вони не росли (за
М. Золотницьким).
Діти, може й ви знаєте якісь легенди про походження квітів? (Розповіді
дітей).
Мистецтвознавець. Квіти. Кого з митців вони не надихали на творчість? А
велика народна художниця, гордість України — Катерина Білокур усе життя
малювала квіти. Чарівність її полотен "Квіти і берізоньки вночі",
"Квіти за тином", "Польові квіти", "Квіти у
тумані" неможливо описати словами. їх треба бачити! На полотнах Катерини
Білокур казкове плетиво кручених паничів, рож, мальв, півоній, красуль,
чорнобривців глибоко зворушує серця, приносить велику естетичну насолоду.
Пречудові твори народної художниці співзвучні ніжним мелодіям українських
народних і авторських пісень, у яких згадуються квіти, що їх не переспіваєш і
за весь день. Але все ж деякі ми послухаємо. А зробимо ми так: проведемо
невеличкий конкурс. Хто знає найбільше пісень — отримає приз. Оскільки пісень
про квіти може бути багато, домовимось співати по одному куплету і двічі пісні
не повторювати.
(Учні змагаються у співі, переможцю вручають букет весняних квітів).
Пісні: "Червоні маки", "В моїм садочку айстри білі",
"Чорнобривців насіяла мати", "Сама я рожу посадила",
"Троянди на пероні", "Зацвіла в долині червона калина",
"Ой хрещатий барвіночку", "Червона рута", "Ой зацвіла
біла квітка", "А льон цвіте", "Ой ви, очі волошкові"
та інші.
Учитель. Подякуймо, діти, нашим гостям-українознавцям, а також виконавцям
прекрасних творів.
Вам, юним, продовжувати чудові звичаї й традиції нашого талановитого народу
у всіх їхніх проявах, у тому числі—любові до квітів.
Надворі весна. Саме час попрацювати на своїх квітниках, прополоти,
розпушити фунт, пересадити чи посіяти квіти.
І нехай на зміну раннім нарцисам, тюльпанам, півоніям зацвітають ніжні
лілеї, королевий цвіт, а після них — квіти раннього й пізнього лі га, золотої
осені, щоб коло вашої хати до самих морозів було красиво і духмяно.
І ще подбайте, щоб із квітника було видно, що це -— українська садиба. Не
забувайте про чудові квіти — символи України. Сійте чорнобривці, мальви і
кручені паничі, садіть руту, м'яту і любисток. Нехай вони оберігають вашу хату
і ваші душі від зла, будуть невичерпним джерелом душевного спокою, приносять
свято і в буденне життя й нагадують: земля — наш спільний дім, природа — наша
маги.
